Які в тебе асоціації зі словом „демократія”? Напевно, такі самі, як і в більшості наших: Америка, Європа, свобода, класне життя... А що воно таке, чи мають демократичні суспільства свої вади?

Книжка пише, що демократія –це влада народу, його більшості, тобто всі процеси у такій державі відбуваються так, як того хоче переважаюча частина її населення. Нє, ну це класно, якщо всі навкруги були би розумними та свідомими людьми, що думають насамперед не про себе а про те, що навкруги нас... Але ж, все зовсім не так. Може це звучить і не гуманно, і не по - християнськи, але в мене виникають підозри (і з кожним днем все більше і більше), що саме ця славнозвісна більшість – це не надто великі патріоти свого рідного і дбають вони, найбільше, про свої кишені та шлунки а не про мораль та духовність нашої нації. І саме цей натовп, вибачте, народ, найбільше кричить про потрібність демократії, про утиски їхніх прав та свобод. Правильно сказав американський президент Джон Кеннеді: „Не питай, що держава зробила для тебе, скажи, що ти зробив для неї!”
Ідеальної і стовідсоткової влади всього населення нема і бути не може. Якщо хтось каже, що весь народ вибирає собі свого лідера (президента, канцлера, прем’єр – міністра...), то це великий міф. Насправді, провідників нації вибирає її еліта, народ же тільки формально підтверджує це, щиро вірячи, що це саме він обрав собі вождя. Саме в цій частині, яку називають елітою і формуються майбутні національні лідери, що пізніше підносяться нею на загальнодержавний рівень. Тобто, роль всього народу, нажаль є досить відносною, адже все одно керує ця „провідна верства”, про яку дуже багато писав відомий громадський діяч та ідеолог українського націоналізму Дмитро Донцов. Тільки вона має нести відповідальність за економічний та духовний розвиток своєї нації і диктувати (саме так, диктувати!) всьому населенню, що є добре на цьому світі, а що поганим, і як треба всім робити так, щоб все це „погане” якнайшвидше здохло. Найстрашніше, що може бути для кожної нації, це відсутність серед неї національної еліти, що може вказувати „шлях істини” для цілого народу. Саме така трагедія сталася в XX ст., коли протягом десятиліть знищували кращих з кращих, тих, що мали вести за собою тисячі інших. Натомість, еліту нам створювали таку, яку потрібно було нашим ворогам. (Багато з них гордо відносить себе до неї й досить...)
Як не дивно, але Україну часто називають колискою європейської демократії. Саме Козацька держава була прототипом, так званого демократично обраної влади, адже гетьмана на Січі обирали шляхом голосування. В цей час у Європі правили монархи, влада яким переходила від їхніх батьків. То скажіть, хто був тоді більш демократичними?
Зараз все навпаки: демократії вчать вони нас, хоча і забувають, що той же гетьман обирався лише козаками, тобто воїнами, а не всіма жителями України.
А що пропонують запозичити нам у них: все і повністю чи лише дещо? Тут, напевно маємо обирати вже ми і чітко відбирати зерно від полови.
З одного боку, в найрозвинутіших демократіях люди ніби то нормально живуть: великі зарплати, пенсії, стипендії, свобода слова та віросповідання, якісна освіта, медицина і т.д. Але якщо копнути глибше, то можна просто очманіти від шоку. Чого тільки вартує факт того, що чи не в половині держав Європейського Союзу офіційно дозволені шлюби між пед..., вибачте, гомосексуалістами та лесбіянками. Те, що, на щастя, в нас справедливо називається збоченням, там вважають нормальним станом речей. Їхнє суспільство вже не здивуєш такими речами, адже це є „проявом великої демократії”. В таких суперкласних державах, як Нідерланди, Португалія, та ін., таким „сім’ям” держави дозволяють усиновлювати дітей! До цього списку можна додати легалізацію деяких видів наркоти, на податках з яких непогано заробляє держава. Це мінуси демократії в тому розумінні, що зараз панує в світі.
Коли свобода переростає у вседозволеність, то це стає величезною небезпекою, особливо, коли маєш „доброго сусіда” під боком, що завжди активно підживлює такі процеси.
Хтось звинуватить ці слова у тому, що вони направлені проти євро інтеграції України? Начхати! Все рівно ми маємо бути в об’єднаній Європі, іншого шляху просто немає. Але може треба зробити цю Європу такою, якою хочемо бачити її ми? Можливо саме на нас покладена велика історична місія духовного оздоровлення нашого спільного континенту, що підчепив велику заразу і вже починає потроху загнивати. Хто його зна? В будь-якому випадку, ми не маємо тупо вестися на все, що нам пропонують і завжди прислухатись до голосу нашої української душі а не крику та волання всяких виродків!
Стефан Василишин